Роксолана Мережко
У Києві завершилася багаторічна судова історія навколо одного з найбільших медичних довгобудів столиці. Недобудований комплекс Республіканської клінічної лікарні на вулиці Милославській, який планували перетворити на сучасний медичний центр на 1000 ліжок, повернули у власність держави. Йдеться про нерухомість загальною площею понад 150 тисяч квадратних метрів, що десятиліттями залишалася незавершеним проєктом.
Лікарня-гігант мала стати важливою частиною медичної інфраструктури Києва. У проєкті передбачали хірургічний корпус, діагностичний центр, поліклініку, опікове відділення, підрозділи відновлювального лікування та низку допоміжних будівель. Проте масштабний задум, започаткований ще у 1990-х роках, так і не завершили.
Лікарня на Милославській: як з’явився київський довгобуд
Історія Республіканської клінічної лікарні розпочалася понад 30 років тому. У 1992 році Київська міська рада ухвалила рішення про виділення земельної ділянки для реалізації масштабного медичного проєкту. Через кілька років, у 1995-му, розпочалися підготовчі роботи та будівництво комплексу на вулиці Милославській, 58.
Замовником будівництва виступало ВАТ «Науково-дослідне медичне об’єднання «ДІАЛІР». Держава володіє 95,6% акцій цього підприємства. Для залучення ресурсів у серпні 1995 року уклали договір про спільну діяльність між медичним об’єднанням і компанією «Укргазпром». Уже 27 жовтня того самого року підприємство отримало дозвіл на виконання будівельних робіт.
Проєкт передбачав створення великого медичного містечка на території площею понад 21 гектар. Основний корпус мав бути розрахований на 1000 ліжок. Окремо планували поліклініку, здатну приймати до 1200 відвідувачів за зміну. Для Києва того часу це був надзвичайно амбітний задум, покликаний забезпечити місто потужним закладом із широким спектром спеціалізацій.
До складу майбутнього комплексу мали увійти хірургічний корпус, консультативна поліклініка, діагностичний центр, опікове відділення, підрозділи відновлювального лікування, господарські та адміністративні споруди. Така структура мала дозволити пацієнтам отримувати діагностику, оперативне лікування, реабілітацію та спеціалізовану допомогу в одному медичному центрі.
Однак будівництво від самого початку розвивалося нерівномірно. Роботи періодично призупинялися через нестачу фінансування, організаційні труднощі та проблеми підприємства-замовника. Частину об’єктів зводили, але повністю завершити весь комплекс не вдалося.
За даними судових матеріалів, у 2006 році готовність окремих будівель оцінювали приблизно у 70–80 відсотків. Це означало, що на території вже існували споруди з великим обсягом виконаних робіт. Проте навіть високий рівень готовності окремих корпусів не допоміг запустити лікарню. Без завершення інженерних мереж, оснащення, благоустрою та введення будівель в експлуатацію комплекс не міг працювати як медичний заклад.
Наприкінці 2004 року столична влада розглядала можливість продовження будівництва першої черги лікарні загального профілю щонайменше на 1000 ліжок. Проте й цей план не був реалізований. У результаті Київ отримав масштабний довгобуд, який роками не використовували за призначенням.
Чому недобудована лікарня опинилася у приватних руках
Подальша доля комплексу виявилася пов’язаною з фінансовими проблемами «ДІАЛІРу». Під час процедури банкрутства підприємства нерухомість недобудованої лікарні передали комерційним структурам. За позицією прокуратури, відчуження відбулося за заниженою вартістю, що могло завдати шкоди інтересам держави.
Фактично об’єкти, створені в межах державного медичного проєкту, перестали перебувати під контролем держави. До складу майна входили будівлі та споруди незавершеного будівництва, а також земельна ділянка, на якій розташований комплекс. Через значні масштаби території та нерухомості ця історія стала не лише питанням невдалого будівництва, а й масштабного майнового спору.
Київська міська прокуратура подала до Господарського суду міста Києва три позови. У них вимагали визнати недійсними правочини, завдяки яким недобудовані об’єкти перейшли до приватних компаній, а також скасувати державну реєстрацію прав комерційних структур на це майно.
У червні 2026 року суд задовольнив два позови прокуратури. 12 жовтня 2026 року було ухвалено рішення і за третім позовом. Таким чином, суд підтримав позицію прокуратури за всіма трьома справами та відновив право держави на весь комплекс нерухомості площею понад 150 тисяч квадратних метрів.
Під час розгляду справи аналізували обставини передачі майна та його вартість. Експертні дослідження вказували на суттєву різницю між ринковою ціною нерухомості та сумами, які використовували під час процедури санації підприємства.
У матеріалах справи зазначалося, що станом на 31 травня 2021 року ринкова вартість земельної ділянки та об’єктів незавершеного будівництва разом перевищувала 340 мільйонів гривень. Ця оцінка стосувалася сукупної вартості землі й нерухомості, тому її не можна ототожнювати лише з ціною самих будівель.
Водночас господарські рішення щодо повернення майна державі не є остаточною кримінальною оцінкою дій конкретних осіб. Питання можливих правопорушень, збитків та відповідальності розглядаються в іншій юридичній площині. Наразі головним результатом судового процесу стало саме відновлення права держави на комплекс.
Що чекає на лікарню-гіганта після рішення суду
Повернення нерухомості у державну власність не означає, що лікарня автоматично запрацює найближчим часом. За понад три десятиліття будівлі могли зазнати значного фізичного зношення. Навіть ті корпуси, які свого часу були готові на 70–80 відсотків, потребують нового технічного обстеження, перевірки конструкцій та інженерних систем.
Для відновлення будівництва необхідно визначити, які споруди можна безпечно використовувати, а які потребують реконструкції або демонтажу. Також потрібно оцінити стан фундаментів, перекриттів, комунікацій, вентиляції, електромереж, водопостачання та систем протипожежного захисту. За сучасними вимогами медичні корпуси мають відповідати значно жорсткішим нормам, ніж у 1990-х роках.
Окремим питанням стане фінансування. Завершення комплексу площею понад 150 тисяч квадратних метрів потребуватиме значних державних інвестицій. Окрім будівельних робіт, необхідно закупити медичне обладнання, облаштувати операційні, діагностичні кабінети, реабілітаційні зали та палати, а також сформувати штат фахівців.
Не виключено, що початкову концепцію лікарні доведеться переглянути. Медична система Києва змінилася, а потреби міста сьогодні відрізняються від тих, які були актуальними понад 30 років тому. Частину приміщень можна було б пристосувати під сучасний діагностичний центр, реабілітаційний комплекс, опікове відділення або інші спеціалізовані підрозділи.
Потенційно відновлення об’єкта могло б посилити медичну інфраструктуру столиці. Великий комплекс із хірургічними, діагностичними та реабілітаційними можливостями був би особливо важливим в умовах підвищеного навантаження на лікарні. Проте говорити про конкретні строки добудови чи відкриття закладу поки що зарано.
Рішення суду стало важливим етапом у тривалій історії київського довгобуду. Держава знову отримала контроль над нерухомістю, яку планували використати для створення потужної лікарні ще у 1990-х роках. Тепер перед відповідальними органами стоїть складніше завдання: визначити реальний стан комплексу, його майбутнє призначення та можливість повернення недобудованих корпусів до медичної сфери.
Поки що лікарня на Милославській залишається символом незавершених масштабних проєктів, які пережили зміну епох, економічні кризи та тривалі судові суперечки. Її повернення державі відкриває можливість для нового рішення, але остаточна доля об’єкта залежатиме від технічних висновків, фінансування та державної стратегії розвитку медичної інфраструктури Києва.