Польща та Румунія не допоможуть Україні вивезти заблоковане зерно

Польща та Румунія не готові суттєво збільшувати транзит українського зерна через свою територію. Обидві країни визнають важливість підтримки України, однак водночас наголошують, що мають захищати власний аграрний сектор, логістичну інфраструктуру та внутрішній ринок. Така позиція ускладнює пошук альтернативних маршрутів для експорту української агропродукції в умовах блокування або обмеженої роботи чорноморських портів.

Для України питання вивезення зерна має не лише економічне, а й стратегічне значення. Урожай необхідно своєчасно доправити до іноземних покупців, адже тривале зберігання продукції створює додаткові витрати, перевантажує елеватори та може поставити під загрозу приймання нового врожаю. За відсутності стабільних морських шляхів основне навантаження лягає на автомобільні, залізничні та річкові маршрути через країни Європейського Союзу.

Польща та Румунія обмежують розширення транзиту

Українська сторона закликає європейських партнерів збільшити пропускну спроможність сухопутних коридорів і допомогти компенсувати високу собівартість перевезень. Під час переговорів у Брюсселі представники України порушували питання розширення можливостей для транспортування агропродукції та залучення додаткового фінансування. Йдеться про витрати на перевантаження, зберігання, залізничну логістику, автомобільні перевезення та проходження прикордонних процедур.

Україна оцінює потребу в додатковому фінансуванні для покриття транспортних витрат у 1,1 млрд євро. Така сума пов’язана з тим, що доставка зерна альтернативними маршрутами коштує дорожче, ніж експорт морем. Крім того, різниця у ширині залізничної колії між Україною та більшістю країн ЄС потребує додаткового перевантаження вантажів або використання спеціальних логістичних рішень.

Румунія заявляє, що вже стикається зі значним навантаженням на власну інфраструктуру. Українське зерно надходить до румунських портів через автомобільні та залізничні маршрути, а також Дунаєм. Проте низький рівень води в річці може обмежувати вантажопідйомність суден і барж, збільшувати кількість рейсів та створювати додаткові черги в портах.

Окремою проблемою для Бухареста є конкуренція між транзитною українською продукцією та зерном, яке вирощують місцеві фермери. Румунські аграрії неодноразово висловлювали занепокоєння через падіння закупівельних цін, переповнення складів і складнощі з реалізацією власного врожаю. Саме тому уряд країни не готовий безумовно відкривати додаткові можливості для імпорту та транзиту українського зерна.

Водночас Румунія не відмовляється від співпраці з Україною. Країни домовлялися про спрощення перетину кордону, розвиток залізничного сполучення та покращення координації між портами й транспортними операторами. Йдеться передусім про організацію транзиту, а не про безконтрольне надходження української агропродукції на румунський внутрішній ринок.

Польща також обережно ставиться до пропозицій збільшити перевезення українського зерна. Польські фермери вважають, що надходження значних обсягів продукції з України може посилити тиск на ціни та ускладнити продаж власного врожаю. Через це польська влада не планує найближчим часом запроваджувати рішення, які могли б істотно збільшити транзит сільськогосподарських вантажів.

Чому альтернативні маршрути не замінюють морський експорт

До початку повномасштабної війни основна частина українського зерна експортувалася через морські порти. Великі судна могли одночасно перевозити десятки тисяч тонн продукції, що робило такий спосіб доставки відносно дешевим і швидким. Після блокування портів Україні довелося переорієнтовувати вантажі на сухопутні коридори, однак їхня пропускна спроможність є значно нижчою.

Залізничні перевезення стикаються з нестачею вагонів, різницею стандартів колії та обмеженими можливостями прикордонних терміналів. Автомобільний транспорт залежить від стану доріг, кількості водіїв, пропускної спроможності пунктів перетину кордону та вартості пального. Річкові маршрути Дунаєм мають важливе значення, але їхня робота залежить від погодних умов, рівня води та можливостей портової інфраструктури.

За оцінками української сторони, через європейські залізничні, автомобільні та річкові маршрути можна вивезти менш ніж половину потенційного обсягу агропродукції. Це означає, що навіть максимальне використання наявних сухопутних коридорів не здатне повністю компенсувати втрати від обмеження морського експорту.

Якщо проблема з доступом до чорноморських портів зберігатиметься, в Україні можуть накопичитися десятки мільйонів тонн зерна. У публічних оцінках згадувався ризик залишку до 35 млн тонн агропродукції. Таке накопичення створює загрозу для роботи елеваторів, знижує доходи аграріїв і може вплинути на посівну кампанію, оскільки виробники не матимуть достатньо коштів для закупівлі пального, добрив і насіння.

Проблема має і міжнародний вимір. Україна є одним із важливих постачальників зерна на світовий ринок. Затримка експорту може призвести до скорочення пропозиції, зростання цін і додаткових ризиків для країн, які залежать від імпорту продовольства. Водночас європейські держави намагаються уникнути ситуації, коли транзитні маршрути перетворюються на канали масового надходження продукції на їхні внутрішні ринки.

Які рішення можуть допомогти українському експорту

Одним із можливих рішень є розділення понять транзит українського зерна та його продаж на внутрішньому ринку країн-сусідів. Продукція, яка прямує до портів або кінцевих покупців в інших державах, могла б проходити через Польщу та Румунію за окремими процедурами контролю. Це дозволило б зменшити побоювання місцевих фермерів щодо прямої конкуренції та водночас зберегти експортний маршрут для України.

Важливу роль може відіграти фінансова підтримка з боку європейських інституцій. Компенсація частини витрат на транспортування зробила б альтернативні маршрути конкурентнішими. Додаткові кошти можна спрямувати на модернізацію прикордонних переходів, будівництво терміналів, розширення складських потужностей і закупівлю обладнання для швидкого перевантаження зерна між різними видами транспорту.

Не менш важливою є координація між Україною, Польщею, Румунією та іншими державами ЄС. Спільне планування графіків руху, електронна черга для вантажів, обмін даними про обсяги експорту та прискорення митних процедур можуть скоротити простої на кордоні. Для аграрного бізнесу це означатиме більш прогнозовані строки доставки й менші фінансові втрати.

Україна також зацікавлена у збільшенні перевезень через дунайські порти та розвитку маршрутів до портів країн Європейського Союзу. Проте цей напрям потребує довгострокових інвестицій, оскільки одних адміністративних рішень недостатньо. Потрібні нові причали, зернові термінали, вагони, локомотиви, автотранспорт і системи зберігання.

Позиція Польщі та Румунії демонструє складність пошуку балансу між підтримкою України та захистом інтересів європейських фермерів. Києву необхідно забезпечити стабільний експорт, тоді як сусідні країни прагнуть не допустити падіння доходів власного аграрного сектору. У таких умовах вирішення проблеми заблокованого зерна залежатиме не лише від готовності розширювати транзит, а й від створення прозорої системи фінансування, контролю та розподілу вантажних потоків.