Дата публікації Олексій Гнатковський: коли зіграв би російською та що відхиляє
Опубліковано 03.10.26 00:02
Переглядів статті Олексій Гнатковський: коли зіграв би російською та що відхиляє 1

Олексій Гнатковський: коли зіграв би російською та що відхиляє

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter

Олексій Гнатковський пояснив, за яких обставин міг би погодитися на роль, де персонаж розмовляє російською мовою. Для актора сама мова героя не є автоматичною причиною відмови від роботи. Визначальними він вважає інші обставини: зміст історії, позицію авторів, походження фінансування та вплив майбутнього проєкту на українське суспільство.

Актор наголошує, що професійне рішення не можна зводити до механічного переліку дозволеного й забороненого. Кожен сценарій потребує окремого аналізу. Важливо зрозуміти, навіщо персонаж говорить саме так, яку функцію виконує його мова в драматургії та чи не використовується роль для виправдання російської агресії або нав’язування чужих наративів.

За словами Гнатковського, у хорошій українській історії цілком може з’явитися російський негативний персонаж. Якщо його мовлення російською допомагає точніше передати характер, походження чи мотивацію героя, актор не вважає таку роботу принципово неприйнятною. У цьому випадку мова є частиною образу, а не свідченням підтримки держави-агресора.

Коли Олексій Гнатковський погодився б зіграти російськомовного героя

Олексій Гнатковський міг би зіграти персонажа російською мовою за умови, що сам проєкт є українським за своєю суттю, створюється командою, яка усвідомлює відповідальність перед глядачами, і не має прихованої політичної мети. Для нього принципово важливо, щоб така роль не перетворювалася на романтизацію окупанта, виправдання злочинів чи спробу представити російську культуру як нейтральний і безпечний простір поза війною.

Особливого значення набуває контекст персонажа. Російськомовний герой може бути злочинцем, військовим, чиновником, представником окупаційної системи або людиною, яка опинилася в складних історичних обставинах. У кожному з цих випадків мова допомагає розкрити драматургічну правду. Водночас позитивна роль, яка без пояснення обставин подається російською та створює відчуття нібито спільного культурного простору, вимагала б від актора значно обережнішої оцінки.

Для Гнатковського важлива не лише мова героя, а й те, що саме глядач має винести з історії. Якщо твір говорить про український досвід, показує наслідки війни та не приховує відповідальності росії, участь у ньому може мати чітке художнє виправдання. Якщо ж російська мова використовується для спрощення проблеми або замовчування реальності, така пропозиція, найімовірніше, не відповідатиме його принципам.

Актор також звертає увагу на різницю між мовою персонажа та мовою самого виробництва. Окремий герой може говорити російською через сюжетну необхідність, але це не означає, що весь фільм чи вистава мають бути орієнтовані на російський культурний ринок. Для українських митців після початку повномасштабної війни це питання стало не тільки творчим, а й громадянським.

Які проєкти він відхиляє

Справжні професійні межі Олексій Гнатковський пов’язує передусім із походженням грошей та репутацією людей, які стоять за створенням проєкту. Актор розповідав, що відмовлявся від пропозицій, якщо бачив у них російське фінансування або підстави вважати, що кошти могли бути отримані в Україні корупційним шляхом, а потім легалізовані через культурну діяльність.

Такі рішення можуть бути складними, особливо коли йдеться про помітну роль, відомий бренд або співпрацю з авторитетною творчою командою. Проте Гнатковський не вважає популярність імені достатньою підставою для участі. Навіть класичний матеріал чи великий режисер не скасовують необхідності перевірити, хто фінансує постановку, для якої аудиторії вона створюється та якою є її кінцева мета.

У цьому підході актор розділяє художню якість і моральну прийнятність. Сильний сценарій сам по собі не робить проєкт правильним. Вистава може бути професійно виконаною, мати відомих учасників і водночас слугувати сумнівним інтересам. Саме тому Гнатковський оцінює не окремий текст або прізвище, а всю систему, у якій виникає майбутня робота.

Окремим критерієм для нього є відповідність проєкту інтересам України. Це не означає, що кожен твір має бути прямою політичною заявою або документальним відтворенням війни. Йдеться радше про чесність авторів, відсутність маніпуляцій і розуміння того, у якому суспільстві створюється мистецтво. Культура, на думку актора, не існує у вакуумі, особливо в період масштабної боротьби.

Оголення, мова та особисті творчі межі

Схожий принцип Гнатковський застосовує і до сцен оголення. Він не називає оголення безумовною професійною забороною. Якщо така сцена виправдана сюжетом, розкриває психологію героя, підсилює конфлікт або має важливе символічне значення, актор готовий розглядати її як частину художнього задуму.

Водночас сама наявність оголення не може бути достатнім аргументом. Актору важливо розуміти, чи не використовується тіло виконавця лише для привернення уваги, провокації або комерційної реклами. Має значення і те, як сцена побудована, чи узгоджені умови роботи, наскільки професійно команда ставиться до особистих меж та чи відповідає епізод загальній логіці твору.

Таким чином, позиція Олексія Гнатковського ґрунтується не на спрощених заборонах, а на відповідальності за власний вибір. Він не відкидає автоматично російську мову в ролі чи складні сцени, але прагне розуміти, у якому контексті вони з’являються. Для актора важливо, щоб художній прийом не суперечив змісту історії та не ставав інструментом маніпуляції.

Відмова від проєкту для нього — це не демонстративний жест, а наслідок оцінки його етичних і суспільних ризиків. Якщо є сумніви щодо фінансування, політичної мети або можливого використання культури проти України, жодна престижна роль не гарантує згоди актора. Натомість переконливий сценарій, чесна команда та зрозумілий художній задум можуть стати підставою для участі навіть у непростій роботі.

Позиція Гнатковського показує, як змінилося професійне середовище українських акторів. Сьогодні митці дедалі частіше оцінюють не тільки сценарій, гонорар чи рівень постановки, а й репутацію партнерів, походження ресурсів та вплив твору на глядача. Для культури воєнного часу це закономірний процес: свобода творчості поєднується з відповідальністю за те, які смисли поширює мистецтво.

Тому відповідь на запитання, чи зіграв би Олексій Гнатковський російською, не зводиться до простого «так» або «ні». Він готовий розглядати таку можливість, якщо цього вимагає чесна українська історія, а персонаж і його мовлення мають переконливе драматургічне обґрунтування. Водночас актор категорично відмежовується від проєктів із неприйнятним фінансуванням, сумнівною метою або такими, що можуть завдати шкоди Україні.